Marina Ponomarenko

Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею Перечитує список із непрощѐнного і непро̀щеного Марії із Маріуполя вітер волосся пестить Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне» Марія ту смерть прикриває червоним намистом Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами У неї серце розбите бомбами і ракетами Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами Вона би викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі Багажник Маріїної машини заповнений помстою Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде — Доїду до Львова, а завтра уже на південь» Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна Марія збирала її поза межами й поза кордонами України, Польщі, Європи та видимого світу Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли? У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний У мертвих теж є що передати для армії У нас довжелезні списки непро̀щеного й непрощѐнного Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гні̀здяться Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці» Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію