Василий Андреевич Симоненко

Читать без разрешения чужие дневники — Эверест подлости.

Промчались мимо годы скакунами, Забрызгали водой из-под копыт - И где-то вдалеке под их ногами Крошатся искры из гранитных плит. Бесцельно пронеслась и торопливо, Вдали растаяв, молодость моя. О, почему, рукой вцепившись в гриву, Не оседлал безудержную я? И не промчался в бешеном аллюре, Терзаемый ветрами и людьми, Навстречу солнцу, радости и буре, Навстречу смерти, чёрт возьми! На білих конях пронеслися роки, Забризкали водою з-під копит — І десь далеко дзвонять їхні кроки, І крешуть іскри із камінних плит. Так молодість безцільно пролетіла, Її, бездумну, в далеч понесло. О, чом я не схопився за вудила І на пусте не вискочив сідло! І не промчався в дикому алюрі, Повітря розриваючи грудьми, Назустріч сонцю, радощам і бурі, Назустріч смерті, чорт візьми!

Не знаю кем мне дьяволом, иль Богом Даровано призвание грустить: Земное и прекрасное любить И правду говорить в глаза бульдогам. Не знаю, ким — дияволом чи Богом - Дано мені покликання сумне: Любити все прекрасне і земне І говорити правду всім бульдогам.

Ты — человек. Это — истина. Знаешь об этом иль нет? Улыбка твоя — единственная. Мука твоя — единственная, Глаза — одни на весь свет. Больше тебя не будет. Завтра на этой земле Другие будут жить люди, Любить снова будут люди - В радости, в свете, во мгле. От мира тебе в награду - Лес, море, ковыль в степи... И жить торопиться надо, Любить торопиться надо - Смотри не проспи! Ведь ты человек. Это — истина. И — хочешь того или нет - Улыбка твоя — единственная. Мука твоя — единственная, Глаза — одни на весь свет. Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди - Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе - Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба - Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні - Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

Я вас встречал в те горестные годы, Когда огонь до неба доставал, И почерневший купол небосвода Рёв самолётов вражьих раздирал... Тогда вас люди называли псами, — Ведь вы лизали немцам башмаки, Орали «Хайль» осипшими басами, Ревели «Ще не вмерла» от тоски. Где вы прошли — пустыни и руины, Для трупов не хватало больше ям. Плевала кровью «Ненька Украина» В хозяев ваших, прямо в хари — вам. Вы б пропили её, забыв о Боге, Вы б выжили и нас с своей земли, Когда бы Украине на подмогу С востока не вернулись «москали». Теперь вы снова, подвязавши кости, Торгуясь, как потасканная блядь, Нацистов новых кликаете в гости — Украинские хлеб и сало жрать. Вы будете слоняться по чужбинам, Пока вас чёрт к себе не заберёт. Но знайте — не погибла Украина Фашистам даст отпор и не умрёт! Ні, не вмерла Україна! Я зустрічався з вами в дні суворі, Коли вогнів червоні язики Сягали від землі під самі зорі І роздирали небо літаки. Тоді вас люди називали псами, Бо ви лизали німцям постоли, Кричали «хайль» охриплими басами І «Ще не вмерла...» голосно ревли. Де ви ішли — там пустка і руїна, І трупи не вміщалися до ям, – Плювала кров'ю «ненька Україна» У морди вам і вашим хазяям. Ви пропили б уже її, небогу, Розпродали б і нас по всій землі, Коли б тоді Вкраїні на підмогу Зі сходу не вернулись «москалі». Тепер ви знов, позв'язувавши кості, Торгуєте і оптом, і вроздріб, Нових катів припрошуєте в гості На українське сало і на хліб. Ви будете тинятись по чужинах, Аж доки дідько всіх не забере, Бо знайте — ще не вмерла Україна І не умре!

Можна все на свiтi вибирати, сину, Вибрати не можна тiльки Батькiвщину. Можно всё на свете выбирать, как хочешь, Только не Отчизну-Матушку, сыночек.

Можна вибрать друга i по духу брата, Та не можна рiдну матiр вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очi материнськi i бiлява хата. I якщо впадеш ти на чужому полi, Прийдуть з Украïни верби i тополi, Стануть над тобою, листям затрiпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можно выбрать друга и по духу брата, Но нельзя, сыночек, маму выбирать нам. У тебя повсюду будут за плечами Этот дом и очи матери в печали. Если ж пасть придётся в поле на чужбине, Тополя да вербы придут с Украины, Станут над тобою, трепеща листвою, Скорбно напоследок отпоют-отвоют.

… На кладбище расстрелянных иллюзий Уж не хватает места для могил.